Публикации с тегом психологія (3)

Профессия психолога является сравнительно молодой (начало её развития приходится на 19 век), поэтому в современном обществе ещё не созрело понимание специфики этой нелёгкой работы. Увы, каждому практикующему специалисту приходится многократно сталкиваться с искажённым восприятием его профессии, которое наиболее доходчиво отражено в мифе о «тыжпсихологе». Так кто же такой этот знаменитый «тыжпсихолог»?

1. Тыжпсихолог – это сверхчеловек, умеющий читать мысли по взгляду, а личность – по почерку. Достаточно кому-нибудь просто попасть в поле его внимания, и тыжпсихолог мгновенно считывает детские травмы, тайные помыслы, скрытые комплексы, истинные мотивы… Конечно, в реальной жизни это не так, и психологическая диагностика является сложнейшей научной дисциплиной, которая опирается не на догадки и предположения, а на анализ конкретного материала (тестовые, проективные методики), проверенного обширными и трудоёмкими исследованиями. И то даже самые продвинутые диагностические методы лишь приблизительно могут отразить довольно изменчивые и условные особенности личности человека.

2. Тыжпсихолог – это тот, кто призван служить людям и раздавать направо и налево мудрые советы. Порой людям свойственно вцепляться в первого же попавшегося им на пути психолога с настойчивым требованием «что-нибудь о них рассказать» или поплакаться ему в жилетку в надежде на молниеносное снятие всех их проблем. Но психология – это не мистика, а серьёзная профессия, и для достижения результата работа психолога требует определённых условий. 70% успеха терапии зависит именно от того, как организовано рабочее пространство, как простроены границы, и если вычеркнуть эти условия, методы просто перестанут работать.

3. Тыжпсихолог – это тот, кто избавился от всех своих проблем и излучает вечное счастье и благополучие. К сожалению, это тоже миф, поскольку психолог – не только профессионал, но и человек. А человек не может жить исключительно одной профессией, и процесс личностного психологического развития – это путь, который длится всю жизнь. Поэтому, как и любой другой человек, психолог переживает кризисы, попадает в неприятные ситуации, может ссориться с близкими и подвергаться психологической травматизации. Конечно, профессия помогает переживать эти кризисы более осознанно, но это не значит, что у психолога не может быть своих проблем.

4. Тыжпсихолог – это тот, кто никогда не устаёт и всегда готов примчаться на помощь. Именно такой миф часто заставляет родственников и друзей психолога вести себя бесчеловечно по отношению к нему. И нередко психологам приходится отбиваться от множества людей, которые пытаются сесть им на шею, пользуясь хорошим отношением и близким контактом. На деле такая «помощь» не несёт никакой эффективности, но значительно истощает как того, кто её оказывает, так и того, кто её принимает. Советы от близких людей не воспринимаются всерьёз, сам факт советов инфантилизирует личность того, кому они даются, пустое вываливание своих проблем без простроенной структуры сеанса превращается в отыгрывание сценария «спасателя-жертвы»… В итоге подобное общение обретает характер деструктивных созависимых отношений, которые лишь усугубляют ситуацию.

5. Тыжпсихолог – это тот, кто знает о человеке всё и может ответить на любые вопросы касаемо психики и психологии человека. Одной из самых популярных тем, с которой любят подёргать психолога, является психиатрия. У далёких от этой специальности людей складывается впечатление, будто бы психолог и врач – это одно и то же, в связи с чем возникает соблазн спросить «а насколько я нормален?», «какой диагноз вы можете мне поставить?». На самом же деле, в отличие от психиатра, психолог не занимается оценкой психического здоровья клиента и не имеет права на постановку диагнозов. Кроме того, у каждого психолога есть своя специализация, и если вы обращаетесь к НЛП-специалисту с вопросами о Юнге или восстановлении психики после инсульта, скорее всего, вы делаете запрос не по адресу.

Профессия психолога отнюдь не наделяет её обладателя ни сверхчеловеческими качествами, ни божественными способностями. Она лишь даёт возможность обрести сознательность и понять, как устроены основные процессы психики человека, благодаря чему психолог может оказывать квалифицированную помощь. Но эта помощь является эффективной лишь тогда, когда клиент проявляет уважение к профессии психолога, что подразумевает готовность к зрелому и конструктивному контакту двух взрослых людей с равноценным вкладом, оговоренными условиями и временными рамками работы.

Іноді мені здається, що я можу допомогти клієнту змінитися, покращити його ситуацію, життя, вирішити його проблему. Дивний початок, правда? Психотерапевту іноді(!) здається, що він може допомогти?!

⠀

Отож бо і воно, що іноді. Так от, тоді я думаю, що нам треба добре і якісно попрацювати, зробити певні вправи, експерименти, знайти правильні питання, і ми знайдемо вихід, вирішимо проблему. Він знайде, він вирішить, звісно, а я йому допоможу. І якщо так трапляється, так добре тоді, стільки радості і впевненості з'являється. Гордості - ним, і собою.

⠀

Але іноді буває навпаки - тоді мені здається, що нічого, ну зовсім нічого змінити не можна. Я про характер, життя клієнта, долю, а не маленькі події. Ну не можна, і все. Можна пробувати змінити - поведінку, звички, можна задавати правильні питання, але воно там всередині всеодно болить, він все так же страшенно чогось боїться, так само в нього щось там не виходить. Що ж робити тоді?

⠀

Мабуть, в цей момент і починається справжня робота психотерапевта. Сама важка робота - навчитися жити з тим що є. Клієнту - із своїм життям, з своєю проблемою, своїм болем, а мені з тим безсиллям, відчаєм, коли я бачу страждання клієнта і усвідомлюю, що не можу нічого змінити. Навчитися приймати це. Змиритися. Віддатися. А я ж психотерапевт, до якого клієнт прийшов, можливо, з останньою надією на зміни, і тепер я змушений бути тим, хто забере її в нього. Це нестерпно. Це бомбардує власне его і знищує, спепеляє його.

⠀

Тоді максимум, що я можу - це лише побути з ним в цьому. Посумувати, погорювати, поплакати. А може бути і по-іншому - у цьому відчаї клієнт може обезцінити мене. Можливо і я це зроблю із собою. Ще там ми можемо розчаруватися. Він в собі чи і в мені, та і я у собі теж можу розчаруватися. Він може про це сказати, а може просто піти до іншого спеціаліста, який в кращому випадку зробить це саме, в гіршому пообіцяв спасіння, яке не зможе потім дати.

⠀

Це дуже важко, повірте. Це нестерпно важко!

⠀

Але....! Саме тут, на краю цієї пропасті безсилля, розчарування і безвиході є шанс на дещо. Те, що в психотерапії називається "Парадоксальна теорія змін". Суть її полягає в тому, що зміни в людині відбуваються тоді, коли людина стає тою, якою вона є, а не тоді, коли вона намагається бути тою, якою не являється. Зміни не виникають за допомогою примусової спроби самого індивіда або іншої людини змінити її, але вони відбуваються, якщо людина знаходить час і сили бути тою, якою вона є – повністю ототожнити себе з тим, що відбувається з нею.

 

І це шанс на справжні зміни. Які не пройдуть через пару днів, як буває, коли ми намагаємося після тренінгу, книги чи навіть психотерапії змінити себе, сказати щось собі, переконати себе в чомусь. Це зміни фундаментальні, пожиттєві - це трансформація, ініціація, дорослішання, переродження. 

 

І чим далі, тим більше мені здається, що першого варіанту майже не буває, працює лише другий. Цей, до біса важкий, другий варіант.