X

Роль професіонала. Робота, яка зазіхає на твоїх дітей


Бактерія чубата сиділа під кущем,
Страшна і волохта обляпана дощем.
Бактерії презлючі і ця була така,
Хотілось їй помучить якогось малюка...
(автор невідомий)
Коли я була маленькою,цього вірша знала на пам'ять і згадувала кожного разу коли хотіла зїсти немиті ягоди,
або збиралась сісти за стіл з не митими руками. Я добре уявляла цю чорну,в 0олохату, з випуклими очима
бактерію, як вона підступно чекає, щоб я щось зїла брудне. Поселиться в моєму животі і влаштує там шабаш,
від якого мене всю крутитиме і вивертатиме. Ну просто брррррррррр.
Оскільки моя мама була лікарем, з дитинства я знала багато назв інфекційних хвороб і їх збудників, а також
де з ними можна зустрітися. Я знала, що не можна їсти тістечка, бо в них живуть стафілококи, а якщо крем
білковий, то можливо, і сальмонели,в річці водиться лептоспіроз, через немиті фрукти та руки передається
гепатит А (від нього люди жовтіють і цілий місяць лежать в інфекційному відділенні, там до них не пускають
рідних та друзів).
Але від цих знань мені не менше хотілося тістечок, особливо з кремом.
Звісно, я ображалась на маму, тому що вона забороняла такі бажані для дитини речі.Якісь незрозумілі
бактерії, що живуть повсюди і, що саме цікаве, не нападають на тих дітей,котрі купаються в річці або їдять
тістечка, як я бачила. А саме на мене чомусь можуть напасти, і я страшно захворію.
Потім був період в житті, коли я сама вивчала медицину. Там я і зустрілася з тим, чим мене все дитинство
лякали. Побачила справжнє інфекційне відділення. Інші відділення, які мене вразили не менше. Перша
практика була в дитячому опіковому відділенні. Малюки 1,5-2 років були з опіками, отриманими на кухні:
перевернули на себе чашку з чаєм, тарілку з супом, впали в каструлі з окропом. Вираз обличчя (біль і
страждання) цих дітей і їх батьків(вина і каяття) я запам’ятала, здається, на все життя. Як і фразу лікаря:
опіки діти раннього віку найчастіше отримують у вечірній час, коли батьки стомленні.
В цьому ж відділенні був більш старший хлопчик, який грав «на слабо» з однолітками. Він заліз на
високовольтний стовп, і отримав опіки електромагнітними полями. Площа опіків була дуже великою – тулуб,
кінцівки, голова. Шансів у нього було дуже мало, але він вижив. Втратив декілька пальців на руках, тіло
вкрите рубцями від опіків та від персадок шкіри і попереду ще не одна операція та тривала реабілітація. Коли
робили перевязки під наркозом, його відмочували у ванній. Студенти під час цієї процедури виходили, до
кінця лишались одиниці.
Страждання дітям приносили побутові ситуації, яких можна було уникнути.
З окропом, хімічними речовинами, електричними приборами, ми маємо справи кожного дня і вони вже не
здаються небезпечними. І тільки у лікарні приходить усвідомлення. Так дитячий страх, підкріплений
професійним досвідом та дорослою відповідальністю, поселився у мені.
Коли я народила старшу доньку, моя колекція страшних історій була куда більшою, за багаж моєї мами.
Частина історій перейшла з дитинства, частину здобула, навчаючись та працюючи. І все було ніби добре. Я
відчула, що я в «обладунках» і точно можу захистити дитину.
І якось піднімаючись зі своєю п’ятирычною дівчинкою на ескалаторі, на прохання дати мені ручку я почула
від неї: «Так, матусю, я тримаюсь, тут можна впасти і ручки й ніжки поламати». Вона дивилася великими
блакитними оченятами, а я була в емоційному нокауті. Я зніяковіла від того, що моя дитина сприймає
ескалатор, як місце, небезпечне для життя. Я пригадала себе, маленьку, яку скрізь підстерігала бактерія.
Це була переломна подія. Після цих слів був довгий шлях переосмислень і роздумів, але вже тоді я
усвідомила: робота не має виховувати моїх дітей. Мама та лікар – різні ролі, які не варто змішувати.
Я постійно повертаюсь до питання, що з мого досвіду і знань справді потрібно знати дитині, а що може
нашкодити? Де славнозвісна «золота середина»?
За роки пов’язані з медициною, я бачила багато болю, страху, я стала обережнішою і уважнішою. До випадку
з ескалатором я навіть не помічала, що була наляканою, тому і транслювала дитині, що світ небезпечний. В
моїй уяві світ був перекошений у сторону небезпеки, оскільки я кожного дня отримувала підтвердження
цього у вигляді нових історій хвороби.
Нині я хочу, щоб мої діти відчували: світ багатогранний. Гарячий чай з запашним медом і кисленьким
лимоном - це затишний елемент холодного вечора. Тістечка – це смаколик.
Завдяки електричному струму ми маємо світло і можемо читати, малювати або дивитись цікавий фільм
довгими зимовими вечорами. А мама – то людина, яка любить, пестить, радіє разом з тобою. І її робота тут ні
до чого.
показать предыдущие комментарии
Нравится: {{comment.likes.length}}
ответить скрыть

Вы можете отредактировать комментарий:

СОХРАНИТЬ ИЗМЕНЕНИЯ ОТМЕНИТЬ
ОТПРАВИТЬ
Нравится: {{com.likes.length}}
ответить скрыть

Вы можете отредактировать комментарий:

СОХРАНИТЬ ИЗМЕНЕНИЯ ОТМЕНИТЬ
ОТПРАВИТЬ
ОТПРАВИТЬ
ЗАГРУЗИТЬ ФАЙЛ ДОБАВИТЬ ССЫЛКУ ДОБАВИТЬ
Чтобы написать комментарий, войдите на сайт под своим именем