X

Роздуми про...нав'язливе добро

Напевно, в нашому сприйнятті поняття «добро» аж ніяк не асоціюється з чимось негативним, неприємним чи поганим. Щоб трішки знизити ваш рівень здивування і нерозуміння, уточнюю, що мова ітиме про нав’язливе та добровільне, а швидше самовільне добро. У своєму власному житті, я часто зустрічалася з ситуацією, коли добрі наміри і вчинки обертаються до тебе незадоволеністю, невдячністю, обуренням, байдужістю чи агресією.
 
Для кращого і простішого розуміння учасників цього дійства пропонують розділити їх на два типи людей. Перші − це ті, які «причиняють» добро, назвемо їх «Доброчинці». Другі − це ті, над якими «здійснюють» добро – «Псевдопотребуючі». «Псевдо» (пер. з грец. «брехня, обман») - означає помилковий, уявний, такий, що здається, інколи підроблений. Тобто це те, що насправді не є таким в об’єктивній дійсності. Псевдопотребуючий є потребуючим лише для доброчинця. Псевдопотребуючий – це особа, яка може стати для доброчинця корисною та вигідною. Так, так, не навпаки. А саме, Доброчинець використовує Псевдопотребуючого для задоволення своїх власних мотивів, при чому егоїстичних.
Помилковою є думка про те, що Доброчинець допомагає виключно з альтруїстичних міркувань. Хоча і думка про існування альтруїстичних мотивів є також помилковою та абсурдною. Будь-яка діяльність людини задовольняє виключно її власні цілі. Питання в іншому – чи має людина сміливість, чи готова вона зізнатися в своїй егоїстичній природі та намірах? Навіть, якщо Доброчинець задовольняє чужі потреби, він це робить крізь призму своїх. ( Наприклад, я жертвую своїм часом і сном, але 45 хвилин о 4 годині ранку слухаю про твоє розчарування в коханні. Я задовольняю твою потребу в підтримці, але свою потребу бути хорошим та потрібним).
Виникає запитання, чому народна мудрість «Роби добро і тобі повернеться сторицею» в сучасному світі є абсолютно неактуальною і навіть травматичною. Якщо б це добро було дійсно чимось позитивним і потрібним, то Доброчинець мав би відчував внутрішню радість, задоволення. Реакція Псевдопотребуючого мала б бути позитивною та вдячною. Але що насправді чує Доброчинець у відповідь на своє добро: «А хто тебе просив про це?», «Мені тільки гірше від твоєї допомоги», «Краще би я сам це зробив». Тобто, доброчинець виходить крайнім: «Хотів як краще, а вийшло як завжди».
Можна виділити декілька причин негативно-забарвленої реакції Псевдопотребуючого на здійснення добра:
  1. 1.
    Нав’язливе та самовільне добро так чи інакше є метою однієї сторони – Доброчинця. Це означає, що інтереси іншої сторони не враховуються. «Я тобі допоможу, навіть якщо ти мене про це не просиш». Таким чином, Доброчинець придумує для себе виправдання: «Йому просто ніяково, соромно та неприємно просити мене про допомогу», або «Йому ж більше нікому допомогти», або «Він ж такий самотній зараз, слабкий, не ресурсний та нестабільний». Відчуваєте скільки жалю і водночас влади над Псевдопотребуючим? Насправді, заподіяти добре – потреба Доброчинця, але зовсім не тому, щоб комусь полегшити життя та вирішити проблеми.
  2. 2.
    Самовільне добро засвідчує слабкість і безсилля Псевдопотребуючого. «Я з усіма домовився, я все влаштував, тобі потрібно лише прийти вчасно» - цим твердженням Доброчинець вирішує за іншого, він демонструє свою винахідливість, свою сильну та практичну особистість, яка допомагає тобі, хочеш ти цього чи ні.
  3. 3.
    Істинними причинами та мотивами самовільного добра є потреба у визнані, любові, прихильності та прийнятті. («Подивіться на моє добро», «Подивіться, який я хороший, я ж роблю добро»). Здійснюючи самовільне добро, Доброчинець немовби заробляє собі бали до своєї соціальної та особистісної значимості. Навіть не потрібності, бо прагнення бути постійно комусь потрібним – це зовсім не егоїстично, це жертовно. А природа людини така, що вона може жертвувати лише тоді, коли щось отримує натомість.
Отже, своєю поведінкою Доброчинець: а) за рахунок слабшого і не ресурсного Псевдопотребуючого може відчувати себе значимим і значущим в очах інших; б) задовольняє свої власні потреби. Для задоволення потреб у визнанні, прийнятті та любові Доброчинцю потрібні засоби. Це Псевдопотребуючий і свідки, які потрібні для фіксації доброго вчинку і зворотної реакції. Таким чином, у Доброчинця формується відчуття власної значимості, значущості та підвищується самооцінка; в) порушує і втручається в особисті границі та в особистий простір Псевдопотребуючого; г) займається самообманом, вдаючи вигляд альтруїстичного і милосердного; д) наражає себе на розчарування і залежність від думки та реакцій інших.
Щоб уникнути переживання негативних емоцій та розчарування, а також залежності від цієї залежності варто формувати стійку позиції свого внутрішнього «Я», самоприйняття і самооцінки. Пропонувати допомогу лише тоді, коли про це просять – ознака самодостатньої людини, яка не лише поважає себе, свої потреби, але і інших. Така людина застосовує більш конструктивний спосіб, вона вселяє віру у власні сили, у внутрішні ресурси Псевдопотребуючого. Таким чином, Доброчинець має шанс змінити зміст статусу «доброчинця» на зрілу, самостійну і самодостатню особистість, до якої хочеться звернутися по допомогу, пораду чи підтримку. Разом з тим, «псевдопотребуюча» особа має шанс розвинути в собі власні ресурси та можливість вирішувати свої труднощі самостійно та відповідально, а не витрачати енергію на відстоювання своєї спроможності, свого вибору та рішень.
Звичайно, є тип Псевдопотребуючих, яким дуже комфортно, коли Доброчинці вирішують за нього його ж проблеми та труднощі. Але тоді виникає питання, чи про зрілу та відповідальну особистість іде мова?
Чтобы написать комментарий, войдите на сайт под своим именем